Здається, що діяльність Міноборони, яка бравурно підноситься його прес-службою та керівниками у ЗМІ й доповідається на вищому рівні, та те, що відбувається в українській армії на ділі, стосується двох паралельних Всесвітів чи принаймні двох різних країн.
Підемо за хронологією фактів, що спливали у ЗМІ та суспільстві.
14 травня цього року сестра призовника, якого кинули в одну з «гарячих точок» антитерористичної операції на Сході, розповіла нам, що її брату на місці, де відбувається стрілянина і вбивають людей ...не видали навіть бронежилет. Гроші на нього збирали сім'єю, як могли.
Дружина одного фермера з Миколаївщини, якого призвали ще в березні, поскаржилася, що матеріальне забезпечення призовників та їхніх родин мізерне – забравши годувальника сім'ї, взамін їм залишили 800 грн.
Що ж докладало Уряду Міноборони в цей час, зокрема 16 травня?
В цілому міністерство отримало від Кабміну 4,6 мільярда гривень фінансування, а від українців – 122 мільйони.
Зокрема, виділені урядом гроші пішли на:
1,5 мільярда на ремонт і відновлення озброєння;
1,5 мільярда на придбання пально-мастильних матеріалів;
656 мільйонів на грошове забезпечення військових;
612 мільйонів на закупівлю озброєння і військової техніки;
145 мільйонів на речове майно;
89 мільйонів на харчування;
71 мільйон на забезпечення зв'язком;
52 мільйони на виплату добових і оплату перевезень;
17 мільйонів на лазнепральні послуги;
15,7 мільйона на проведення навчань і зборів військовозобов'язаних.
А от пожертви українців здебільшого пішли на матеріально-технічне забезпечення – 115 мільйонів:
37,2 мільйона – на польове обмундирування нового зразка;
22 мільйони на нові шоломи;
15,2 мільйона на спальні мішки і підстилки;
12,3 мільйона на черевики з високими берцями;
8,5 мільйона на флотську форму одягу;
3,5 мільйона на маскувальні сітки;
2,2 мільйона на засоби зв'язку;
2,1 мільйона – на простирадла;
1,8 мільйона – на матраци;
1,2 мільйона – на топографічні карти.
Крім того, 7,2 мільйона гривень витратили на медичне забезпечення.
Особливо гірку усмішку викликали 4 мільйона на простирадла та матраци і понад мільйон на топографічні карти... Втім, уже на цьому фоні великий скепсис викликають й інші статті витрат. Хотілося б побачити на власні очі інформацію та звіти з торгів, умовно кажучи, якісь «чеки». Тому що 4,6 млрд і 122 мільйона – не такі суми, що можна заокруглити десь і «здачу взяти собі».
Журналіст Роман Бочкала побував у таборі українських військових, мобілізованих у березні. «Умови воістину спартанські. Питна вода з іржавої свердловини. Баню змайстрували самі з нарубаних в лісі полін за принципом літнього душу. Сплять в палатках по 28 осіб. Духота неймовірна. А коли дощ, течуть»
Не так давно, 21 травня на «Економічній правді» з'явилася стаття «Як «прокладка» заробляла на армії», автором якої є Гліб Канєвський, експерт Центру політичних студій та аналітики. Загалом у статті йшлося про «гріхи минулого», про те, як одна фірма під назвою «Фадлес» допомагала Міноборони нагрівати руки на державних закупівлях у минулі роки, безсоромно виграючи тендери із завищеними до стелі цінами й безліччю інших порушень. Від розкрадених сум стає не просто тепло чиновницьким рукам – у них би мали вуха палати від сорому. Здавалося б, усе це було раніше, за іншої влади. Однак є один тонкий момент – як пише автор, «Нині Міноборони залучає кошти у населення, щоб одягнути армію. Тимчасом діючий комітет конкурсних торгів відомства на 50% складається з посадовців, які на тендерах вмикали зелене світло «Фадлесу». Чи можна їм довіряти?». Гадається, що ні.
Проте і це ще не все.
22 травня, уже після тих звітів Міноборони, які звітами важко назвати, з'являється повідомлення, що Рада ...фактично дозволила силовим відомствам не відкривати інформацію про закупівлі за державний кошт!
Відповідна норма міститься у прийнятому законі про проведення мобілізації. Згідно з цим документом, Міноборони й армія виводяться з-під норми про оголошення тендерів, «у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує нацбезпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану».
Визначення поняття «кризової ситуації» в законі відсутнє.
«Зазначена закупівля здійснюється у виробників, їх офіційних представників (дилерів, дистриб’юторів) після проведення переговорів шляхом укладання договорів (контрактів)… за цінами, що не перевищують середньоринкових», – йдеться в законі. Оплата замовлень здійснюється на підставі укладених договорів.
У той же час, «звіти про укладення договорів (контрактів) надаються до Кабміну замовниками товарів, робіт і послуг протягом трьох робочих днів».
Іншої форми звітності та публічного оприлюднення результатів закупівель не передбачено...
Тепер щодо «кризової ситуації». Чи тягне нинішня ситуація, коли сім'ї почали отримувати у цинкових трунах своїх синів, чоловіків, батьків, – на кризову? Безперечно. Солдати уже боронять нас під обстрілами, а хто надає захист їм просто зараз, ситуація ж критична?.. Ось приклад:
20 травня Міноборони провело конкурс на закупівлю на 80 мільйонів гривень бронежилетів. Усе б чудово, але бронежилеті ці надійдуть у ...липні-серпні! Оптимістично ж наша влада дивиться на найближче наше майбутнє! Вона, очевидно, холоднокровно розраховує, що війна не припиниться ще у найближчі місяці, з одного боку. З іншого боку, військові, життя яких щодня перебуває під загрозою, начебто повинні місяць-два почекати цих бронежилетів.
«Міністерство оборони має намір закупити у київського науково-виробничого підприємства «Темп-3000» 17,08 тис. Бронежилетів «Корсар 4» і «Корсар М3-4» або їх еквіваленти на суму 80,711 млн гривень.
Про це йдеться в повідомленнях Міністерства про акцепт пропозиції компанії за підсумками тендера, який проводиться за процедурою закупівлі в одного учасника.
Акцепт пропозицій відбувся 20 травня. Строк поставки 7 тис. бронежилетів – до липня і 10,08 тис. бронежилетів – до серпня».
А може, в Міноборони, навпаки, сподіваються, що до того часу жилети вже не знадобляться? Хтозна, де в такому разі осядуть ці 80 мільйонів...
Виходить, як робити поспішні мільйонні покупки і казна-як про них звітувати, на що держава дозволяє законно закрити очі – ситуація кризова, а як забезпечити солдат тим, що потрібно негайно і що може зберегти їм життя – вже не кризова, можна не поспішати?
Щоб не здаватися голослівними, наведемо кілька вкрай промовистих, кричущих прикладів, просто «із життя».
29 травня під Верховну Раду приїхало близько сотні жінок з Житомирської області. Вони вимагали зустрічі з депутатами, представниками Міноборони та керівниками Генерального штабу ЗСУ, щоб розповісти про ситуацію, у якій знаходяться їх сини та чоловіки, котрі у складі 95-ї аеромобільної бригади беруть участь в антитерористичній операції на Сході країни.
Жінки вкрай стурбовані тим, що їхні близькі, захищаючи кордони, не мають достатньо бронежилетів, касок, погано озброєні, часом позбавлені найелементарніших гігієнічних засобів. Таку ж акцію влаштовували жінки з Волині, тільки під будівлею безпосередньо Міноборони, 26 травня. До приміщення їх, до речі, не пустили. А 2 червня до Києва мала прибути така делегація Рівненщини.
Рідних мобілізованих з різних областей хвилює те, в яких умовах солдати перебувають на Сході
Повертаючись до родичів житомирських десантників під Радою, до них тоді вийшов нардеп Олександр Мирний. За результатами розмови депутат начебто виступив потім у парламенті.
«Ми вимагаємо негайного прибуття сюди представників Міністерства оборони зі звітом про те, що відбувається в зоні проведення антитерористичної операції. Тому що матері військових 95-ї бригади нам озвучили кричущі факти», – заявив депутат. Зокрема про те, за його словами, що військовослужбовці не забезпечені бойовим спорядженням.
Незабаром у Раді виступив міністр Коваль, начебто з роз'ясненням ситуації, однак усі пояснення вилилися у слизькі фрази про якісь порушення, якихось чиновників та якісь звільнення. Спробував порадувати міністр і заявою про те, що буде збільшено витрати на харчування солдатів, які, виявляється, вісім років не переглядалися і становлять наразі 17 гривень на добу на одного військового (!). На цьому пояснення закінчилися...
Зараз на харчування одного солдата виділяють 17 гривень на добу. Як і вісім років тому
Однак спокою українцям це не додало.
2 червня на Львівщині у місті Яворів рідні мобілізованих блокували військову частину, благаючи не відправляти синів та чоловіків на Схід. «Нам сказали: якщо хочете, щоб ваші діти повернулись живими, – купіть їм бронежилети», – сказала одна із матерів журналістам.
Тож якою ж має бути армія, щоб на елементарне її забезпечення не вистачило майже 5 мільярдів гривень? Звісно, що ми говоримо зараз не про серйозне озброєння, типу танків і літаків. Взагалі-то, по ідеї, вони мали би бути на озброєнні у держави, на такий випадок. І були. Але колишні військові, що продовжують цікавитися воєнною темою та стежать за станом справ в українській армії, розповідають, що з моменту здобуття незалежності й до сьогодні обсяги військової техніки та зброї, якими володіла Україна, дивним чином скоротилися в десять разів... Приміром, де було сімсот танків – стало приблизно 70 тощо. Дивно, як така важка техніка могла розтанути у повітрі... Хоча, скоріше, вона не танула, а «зливалася» – усі двадцять років. Тепер похапцем Міноборони заявляє про крупні замовлення, щоб якось заповнити ці величезні прогалини, але ясно, що ні часу, ні грошей на це просто немає і не буде.
Ясно і те, що з такими непомірними апетитами, які передаються з «покоління до покоління» в оборонному відомстві, наші солдати завжди будуть беззбройні, беззахисні та напівголодні. І в разі війни стануть гарматним м'ясом.
Матеріал підготувала Наталія Коляда