Опозиціонери вимагають повернення Конституції, яку писали «комуніст» Симоненко та «проросійський» Медведчук, а приймав «ворог №1» Янукович.
Минулої неділі, 9 лютого, на Майдані Незалежності відбулося чергове Народне Віче, під час якого лідери опозиції серед вимог до влади назвали внесення змін до Конституції з обмеженням повноважень президента.
На сьогодні поширена думка, що повернення до Конституції 2004 року стане початком для відновлення рівноваги в країні. Причому поширене таке переконання не лише серед прихильників версії-2004 Основного закону, але й серед тих, хто в принципі її не підтримує. Одні вбачають у поверненні до Конституції 2004 року переділ повноважень, інші сподіваються на встановлення справедливості, треті бачать крок, який дозволить зрушити з мертвої точки переговори влади, опозиції та громадськості й обійтися малою кров’ю. Втім, досі конституційний процес не запущено, а противники повернення реформи 10-річної давнини вперто вимагають створення принципово нового Основного закону. Для того, щоб зрозуміти, чому навколо кількох змін до Конституції точаться такі суперечки, редакція RegioNews повернутися до того моменту, коли вони з’явилися на світ, тобто в 2003-2004 роки, часи конституційної реформи.
У 2003 році, за рік до призначених президентських виборів політичні сили Віктора Януковича та Леоніда Кучми (які на той час були прем’єр-міністром та президентом відповідно) ініціювали так звану «Конституційну реформу», суть якої полягала в ослабленні влади президента й передачі Верховній Раді права на формування уряду України. Опозиційні сили Ющенка та Тимошенко ж рішуче виступали проти «Конституційної реформи». Тобто в 2003-2004 роках, десять років тому, ті самі опозиціонери, які сьогодні вимагають повернення до Конституції 2004 року, виступали рішуче проти неї, вимагаючи залишити президента найсильнішою фігурою в управлінні державою.
Чому? Наближалися вибори президента 2004 року, було на 100% ясно, що Леонід Кучма, який вже провів 2 терміни в президентському кріслі, не залишиться, великі шанси були й того, що народ не підтримає його креатуру, оскільки серед українців простежувалися прагнення до кардинальних змін. Опозиціонери були майже впевнені в перемозі свого кандидата на президентських виборах 2004 року, тому ухвалення конституційних змін, які передбачали втрату президентом значної частини повноважень, було не в їхніх інтересах.
Приблизно ті самі мотиви керували і владою, яка не надто високо оцінювала свої шанси залишитися біля керма, і тому просувала ідею парламентсько-президентської моделі.
Крапку в цьому питанні поставила Помаранчева революція. На боці опозиції стояла величезна кількість людей, які вийшли на Майдан і вимагали зміни влади, але чинна влада теж мала сказати своє слово, тому політичні сили Кучми та Януковича виголосили прийняття «Конституційної реформи» в якості основної вимоги до опозиції, в обмін на яку президент Кучма погоджувався на організацію «повторного голосування другого туру президентських виборів».
8 грудня 2004 року Верховна Рада ухвалила (403 голоси «за», зокрема вся фракція «Партії регіонів», але не голосували Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко, фракція БЮТ принципово голосувала «проти») Закон України № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції України». Також у пакеті до цього закону йшов інший, про внесення змін до закону про вибори Президента, які дозволили провести переголосування 2-го туру виборів Президента.
Тобто, якщо коротко, Конституцію-2004, якої так прагнуть нині опозиціонери, приймав у 2004 році їхній запеклий ворог, а вони її голосування категорично відкидали.
Закон на основі проекту «Симоненка−Медведчука» про зміни до Конституції (про політичну реформу) передбачав перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління, формування уряду коаліцією депутатських фракцій, подовження терміну повноважень Верховної Ради до 5 років. Фактично, новий закон почав діяти в Україні з 2006 року.
Однак, після приходу до влади Віктора Януковича і Партії Регіонів в 2010 році Конституційний Суд України виніс рішення, що зміни, внесені до Конституції в 2004-му, не відповідають самій Конституції. Тому чинності набув знову варіант, який діяв в Україні протягом десяти років – з 1996-го.
Тоді політики націонал-демократичного табору (насамперед Юлія Тимошенко) заявили, що Конституційний Суд за дорученням президента Януковича — здійснив анти-конституційний переворот, внаслідок чого президент Янукович привласнив собі право на формування уряду. (Тобто Янукович вчинив злочин, скасувавши Конституцію, яку сам же і прийняв, а опозиція, яка всіма руками та ногами упиралася проти ухвалення цього закону, так само через кілька років опиралася його скасуванню!)
ЩО Ж ВІДБУВАЄТЬСЯ ЗАРАЗ, МАЙЖЕ ЧЕРЕЗ ДЕСЯТЬ РОКІВ ПІСЛЯ КОНСТИТУЦІЙНОЇ РЕФОРМИ?
Віктор Янукович, «Партія регіонів» та наближені до них сили фактично самі створили Конституцію-2004 та ухвалили її на той момент, коли наближалося передання влади опозиційним силам (представленим в основному «Батьківщиною»). У 2010 р., коли президентом став Янукович, суд скасував дію версії-2004. І зараз провладна більшість та сама влада не йдуть на її повернення, навіть під тиском опозиції, міжнародної спільноти та людей, які, втім, слабо уявляють собі зміст Конституції-2004, однак безумовно вимагають її повернення, долучаючись до голосу опозиції.
Опозиція, представлена здебільшого «Батьківщиною», в 2004 році виступала категорично проти Конституційної реформи. Нагадаємо, коли вже було зрозуміло, що президентом стане Віктор Ющенко, за ухвалення її не голосували Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко, фракція БЮТ принципово голосувала «проти». Втім, не сподобалося їм і скасування цієї реформи в 2010 році, яке вони одностайно назвали «політично вмотивованим судочинством». Сьогодні опозиція виказує точку зору, протилежну точці зору в 2004 році.
Пояснити це можна було б тим, що вони не хочуть підвищувати градус конкуренції серед своєї трійки − Яценюк–Кличко−Тягнибок. За умови залишення нинішніх повноважень президента боротьба за крісло гаранта наповнена зовсім іншим змістом, і вибір одного з трьох на місце наймогутнішого може внести розкол серед них. А в такому разі опозиція взагалі втратить свої позиції і програє владі.
Паралельно з цим, масла у вогонь підливають мітингувальники, вимагаючи від опозиції вибрати єдиного кандидата, в руках якого опиняться найкращі карти з колоди. Якщо ж буде повернена Конституція-2004, в якій істотно зменшена роль президента, боротьба за його місце не матиме гострого характеру і не змусить трійку розколотися, та й вимога людей вибрати одного лідера втратить зміст, бо Конституція-2004 забирає лідерство одного і дає слово більшості.
Втім, до цих пір, як у 2004-му, виступала проти Тимошенко, дивним чином відмежувавшись від усієї опозиції. Зрозуміло, чому її так обурювало позбавлення президента частини повноважень у 2004-му, зрозуміло, чому її так обурювало їх повернення в 2010-му. На запитання, чому вона, як найпопулярніший представник української опозиції, рушила врозріз зі своїми наступниками, експерти відповідають одностайно – вона сподівалася на те, що їй вдасться вийти на волю під тиском міжнародної спільноти і на хвилі масових амністій, яких вимагають мітингувальники. Тоді б Юлія Тимошенко безперечно стала б головним претендентом на президентське крісло. Втім, такі шанси оцінюються експертами вкрай скептично.
«Тимошенко ще може бути п’ятим претендентом на президентське крісло, в разі її гіпотетичної участі у виборах. Але сьогодні ми для цього можливостей не бачимо», − зазначив Голова Комітету виборців України Олександр Черненко під час веб-конференції «RegioNews».
Крім того, Юлія Тимошенко ймовірно боїться, що якщо Янукович погодиться на Конституцію-2004, йому вдасться заспокоїти ситуацію і залишитися при владі. Це ж підтверджують і її заклики до опозиціонерів не вести ніяких переговорів із Януковичем – стабілізація ситуації в країні зовсім не в її інтересах. Однак «жінка в білому і з косою» постійно забуває врахувати суттєвий фактор – «її спадкоємці» давно виросли і керуються власними інтересами.
Слід зазначити, що Тимошенко не єдина з опозиційно налаштованих «великокаліберних» політиків, які опираються поверненню Конституції-2004. До неї приєднується й відомий своєю категоричністю Анатолій Гриценко, який очевидно, теж не хоче, щоб влада обійшлася «малою кров’ю».
1996 VS 2004: У ЧОМУ ВІДМІННОСТІ?
| КОНСТИТУЦІЯ 1996/2010 | КОНСТИТУЦІЯ 2004 |
| Верховна Рада обирається строком на чотири роки. Чергові вибори до Верховної Ради України проводяться в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради України. | Верховна Рада обирається строком на п’ять років. Чергові вибори до Верховної Ради України проводяться в останню неділю останнього місяця п’ятого року повноважень Верховної Ради України. |
|
Не містить такого терміну, як «коаліція депутатських фракцій», діє проста більшість, яка не оформлена законодавчо, на відміну від коаліції. |
Формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів (225+1 народний депутат). Формується протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання Верховної Ради. Коаліція депутатських фракцій вносить пропозиції Президенту щодо кандидатури прем'єр-міністра України, а також щодо кандидатур до складу Кабінету міністрів |
| Верховна Рада лише надає згоду на призначення Президентом України прем'єр-міністра України. | Верховна Рада призначає за поданням Президента України прем'єр-міністра, міністра оборони і міністра закордонних справ. А за поданням прем'єр-міністра − інших членів Кабміну. Також Верховна Рада дає згоду на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України генерального прокурора України; висловлює недовіру генеральному прокурору України, наслідком чого є його відставка з посади. |
| Президент за згодою Верховної Ради України прем'єр-міністра; припиняє повноваження прем'єр-міністра і приймає рішення про його відставку; - Призначає за поданням прем'єр-міністра України членів Кабінету міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах; |
Президент вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України подання про призначення Верховною Радою прем'єр-міністра в термін не пізніше ніж на п'ятнадцятий день після одержання такої пропозиції; - Вносить до Верховної Ради подання про призначення міністра оборони і міністра закордонних справ; - Вносить до Верховної Ради подання про призначення на посаду та звільнення з посади голови Служби безпеки |
| У разі дострокового припинення повноважень Президента України виконання обов'язків покладається на прем’єр-міністра. | У разі дострокового припинення повноважень Президента України виконання обов'язків покладається на Голову Верховної Ради. |
Варто підсумувати, що перетягування владного канату є безперечно найвагомішою причиною у суперечках навколо то ухвалення, то скасування Конституції-2004. Втім, не можна не визнати, що об’єктивно розмови та аргументи про «безвладного президента», про якісь захмарні повноваження, які переходять то парламенту, то главі держави, є надмірно роздутими і перебільшеними. Оскільки, як бачимо, у прийнятті всіх принципових рішень все одно обов’язкова участь і президента, і Верховної Ради, питання лише в тому, хто ініціює, а хто дає добро.
Це підтверджує і політолог Володимир Фесенко: «Не потрібно представляти президента при Конституції-2004 абсолютно безправним. Це далеко не так. Президент зберігає достатньо широкі повноваження, в тому числі прямий вплив на силови блок уряду. Так, повноваження Президента за Конституцією-2004 будуть обмежені. Але зате він не матиме майже абсолютної влади. А абсолютна влада, як відомо, і розбещує абсолютно. На пострадянському просторі немає жодної президентської системи, де б явно не проявилися авторитарні тенденції». Тому очевидно, що з точки зору об’єктивності Конституція-2004 має значно більше балів порівняно з нинішнім варіантом. Але якісь політичні баталії навколо цього питання є абсолютно марним заняттям та пустим забавлянням у війну, яке примушує зволікати з прийняттям справді важливих рішень, доки політики не можуть припинити мірятися повноваженнями.
Матеріал підготувала Коляда Наталія