Розмови про євроінтеграцію точаться в Україні вже протягом десятиліття, проте перехід від слів до справи показав, що до цього часу такі наміри не сприймалися всерйоз ані всередині держави, ані за її межами. Бурхлива реакція виділила прихильників та противників, які озброїлися хто чим – хтось політичними заявами, лозунгами та деклараціями, а хтось – цифрами, статистикою та обрахунками. Чергову порцію аргументів та прогнозів RegioNews прослухало на засіданні Клубу експертів і політологів на тему: «Україна − яблуко розбрату чи поле для багатосторонньої співпраці».
Одне питання, закинуте як пробний камінь від початку просування ідеї євроінтеграції – «Чи прийме Євросоюз Україну?» − повернулося не лише з відповіддю, а й цілим градом інших запитань, кожне з яких вирішується вже сьогодні і вирішується запекло.
«На яких умовах Євросоюз підпише з Україною угоду про асоціацію?», «Чи встигне Україна виконати ці умови?», «Чи погодиться українська влада на звільнення опозиціонерки Тимошенко?», «Якими будуть подальші відносини з Росією?», «Що виграє і що втратить економіка України?», «Від партнерства з ким економіка виграла б більше – Євросоюзом чи все ж Митним союзом?», «Хто гальмує євроінтеграцію і з якими мотивами?», «Чиєю заслугою буде успішне підписання угоди?», «Чиєю провиною стане провал євроінтеграції?», врешті-решт – чи буде в Україні життя після євроінтеграції та яке?
З приводу російсько-європейського вибору, думки експертів не були однозначними. Усі вони зійшлися на тому, що солодкого життя у перші роки після Угоди з ЄС Україні чекати не варто; так само всі висловили впевненість, що питання підписання вже вирішено і вирішено позитивно. Щодо дій Росії, акценти експерти розставляли по-різному – факт торгової війни та тиску є безумовним, але дехто трактує це як істерику від втрати ласого шматка, дехто – як прояв ревнощів та історично сформоване почуття власності; хтось наголошує на чесному попередженні сусідів про такі заходи. Варто зауважити, що варіант мирного співіснування у трикутнику Європа−Україна−Росія та одночасної продуктивної співпраці і з Європою, і з Росією не обговорювався взагалі. І хоча ЄС продовжує, хоч і безпідставно, гарантувати Україні збереження партнерства на Сході, а для самої України цей варіант був би ідеальним, Росія вже чітко продемонструвала свою безкомпромісну позицію, влаштувавши торгову війну не лише Україні, а й ще кільком сусідам – «за компанію» − щоб заперечити свої беззаперечні політичні мотиви.
«Класно не буде», «Європа не обіцяє нічого, крім дурниць», − Михайло Погребинський, директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології.
«Я б хотів звернути увагу на принципово різний підхід Європи та Москви до геополітичного вибору України. Якщо Москва «істерить», то приїжджають чільні представники європейського політикуму, які розповідають абсолютні дурниці. Наприклад, міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт сказав, що якщо буде інтеграція України в Митний союз, то Україна втратить 40% ВВП, а якщо наближатиметься до ЄС, то, навпаки, 12% додасть до ВВП. Навіть суперєвроінтегратори таких дурниць не говорять. Європа нам нічого не обіцяє, крім дурниць.
Україна потребує наближення до європейських цінностей, і я це цілком підтримую. Єдина проблема – в тому, як ми переживемо перехідний період, як ми переживемо ті проблеми, економічні та соціальні, про які наші євроінтегратори не говорять. Вони кажуть, що п’ять років будуть проблеми, а потім буде все класно. Я хотів би, щоб представники ЗМІ занотували, хто так говорить. І ми зустрінемося через п’ять років і поговоримо, наскільки класно буде. І політики, і експерти, я вважаю, мають відповісти потім – ну що, класно стало? Я переконаний на 100%, що класно не буде.
Щоб було класно, потрібно, щоб і влада, і опозиція, яка змінює владу, а сама робить те саме, змінилися по суті. Щоб вони поставилися до питання корупції інакше, ніж це ставиться. Коли чільний представник партії «Фронт змін» заповнює декларацію на тисячу гривень в місяць, а потім розповідає про корупцію у владі…
Мені видається, що дійсно − і влада, і опозиція вирішили, куди йти. Змінити це вже ні Путін, ні Матвієнко не зможуть. Тому зараз варто запропонувати на розгляд українському суспільству весь проблемний пакет питань, які треба вирішувати в цей перехідний період, та яким чином їх вирішувати. На жаль, про це ми не говоримо».
«Экономическая война, психологическое давление со стороны России – проявления ревности», «Жизнь после Вильнюса будет, один вопрос – какая?», − Володимир Фесенко, керівник Центру прикладних політичних досліджень «Пента».
«Что касается яблока раздора ЕС и России, я был свидетелем дискуссии на эту тему между Романо Проди и Владимиром Владимировичем Путиным. Романо Проди, и не только он один, а целый ряд европейских журналистов, предлагали Путину такой вариант: «Вот вы же договорились с американцами по Сирии? Используйте такие же компромиссные варианты, применив их на Украине». Проди говорит: «Пусть Украина будет мостом между Европой и Россией. Давайте найдем такую формулу, которая позволила бы украинцам и с Европой дружить, и с Россией. Для нас это был бы идеальный вариант…»
Путин ответил достаточно ярко, в ответ на слова Проди, что «у нас с Россией должно быть как у водки с икрой – полная гармония», сказав: «Ну да, водка и икра – это русские продукты. Вот так вы, европейцы, всегда – сначала наше хотите съесть, а потом поделиться». И вот этот контекст – «наше хотите съесть» − имел, конечно, отношение к Украине. Поэтому никакого подхода к сотрудничеству по Украине у России пока нет, потому что, нравится нам это или не нравится, они рассматривают Украину как «наше». И тезис о едином народе отлично сюда вписывается.
Экономическая война, политическая, психологическое давление со стороны России – это все проявления ревности. И многие российские эксперты и журналисты говорят о том, что отношение России к Украине, Молдове, Грузии – во многом эмоционально окрашенное. Ситуация напоминает ситуацию с Полтавской битвой, когда Петр оттолкнул Мазепу, вынудив его повернуться к Западу.
Будет ли жизнь после Вильнюса? Будет, один вопрос – какая? Я – категорический противник идеализации последствий подписания соглашения о ЗСТ».
«Оппозиции лишь бы подальше от Москвы, любой ценой», «В Европе немерено проблем, которые будут решаться в том числе за наш счет», − Євген Копатько, соціолог, засновник групи компаній Research&Branding Group.
«Да, действительно, и власть и оппозиция вроде как согласились относительно того, что в Европу мы пошли. Только мотивы разные. Часть людей, причем значительная, которая представляет оппозицию – им лишь бы подальше от Москвы, любой ценой. Без здравого смысла, без мозгов, без понимания того, что за это наступит ответственность. Это как тот анекдот: «Давайте москалям в морду дадим. – А если они нам? – А нам за что?» Это из той же серии. Но не на равных это все идет. Если б это был равный брак, это была бы одна история и одно кино. А с другой стороны – ни один из политиков не сказал о том, что в Европе немерено проблем, которые будут решаться в том числе за наш счет, потому что мы слабые пришли туда.
Впервые власть зашла на вотчину оппозиции, то есть евроинтеграцию, пришла и получила временные политические дивиденды. А как быть с восточной Украиной, которая выбирала президента с его курсом на партнерство с Россией? На западе – 77% поддержки евроинтеграции, а на востоке – 53% за Таможенный союз.
Сейчас власть стала более-менее разговаривать на равных с представителями Европы, как это было, например, в Ялте. С другой стороны, я себе слабо представляю представителей «Свободы», которые поедут в Москву договариваться об углублении российско-украинских отношений. Или «Батькивщины».
Хочу обратить внимание: Россия сразу предупредила – не ходите туда, а то «снег в башка попадет», будет плохо. Европа же говорила, что все будет шоколадно... Еще Тютчев в 19 веке писал: «как перед ней ни гнитесь, господа, вам не снискать признанья у Европы, − в ее глазах вы будете всегда не слуги просвещенья, а холопы».
Хто крайній і кому вигідно?
Зі слів експертів, лише на перший погляд Україна поділилася на прихильників та противників євроінтеграції. З часом у політиків сформувалися власні плани на підписання угоди, але хто запише собі в актив позитивне рішення ЄС, проти кого воно спрацює за принципом «за що боролись, на те й напоролись», а кому воно взагалі не вигідне? У разі ж, якщо підписання не відбудеться, на кому буде справді провина і хто нестиме відповідальність – одностайної думки серед експертів немає.
Ризик для влади є в обох варіантах – і згоди і відмови ЄС; підписання угоди у Вільнюсі не вигідне для «Батьківщини», − Костянтин Матвієнко, експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика». «Висока імовірність того, що угода буде підписана. Якщо вона не буде підписана, то вина буде в першу чергу влади, бо у влади є всі важелі для підписання.
Базис влади – це південь і схід, і там переважають інтереси опозиції. Влада грає на полі опозиції, але вона втрачає власне поле. Немиря очевидно ревнує, що нинішня влада реалізує ті ідеї, які закладалися ще коли вони були при владі. Я не виключаю, що опозиція в особі партії «Батьківщина» дістає всі карти для того, щоб підписання асоціації відбулося не у Вільнюсі, а у Ризі, наприклад. Я кажу про ситуацію в цьому тераріумі, який називається «топ-менеджментом» партії «Батьківщина».
Відповідальність в разі непідписання нестимуть і влада, і опозиція, а поразки зазнає і Україна, і ЄС, − Володимир Фесенко, керівник Центру прикладних політичних досліджень «Пента». Власть как всегда несет приоритетную ответственность. Если говорить об оппозиции, то если соглашение не будет подписано, вина будет на ближайшем окружении Тимошенко, фактически, вина самой Юлии Владимировны. Тимошенко и Януковичу нужно идти на компромисс, иначе в случае неподписания соглашения нести ответственность будут обе стороны. УДАР и «Свобода» к этому не имеют никакого отношения, это не их игра. И ЕС тоже. Если он не подпишет, это будет принципиальная ошибка руководства ЕС.
От европейских экспертов я слышал интересный тезис – кризис лидерства в ЕС. Вот Меркель на фоне серых лидеров ЕС выглядит титаном мысли и волевого потенциала. Это будет поражение Европы в большой геополитической игре.
Відповідальність на всіх – і владі, і опозиції, але найбільша – на Європі, − Євген Копатько, соціолог, засновник групи компаній Research&Branding Group. Основная зона ответственности – на Европе. Кто сделал больше? Предварительно, для того чтобы было подписано соглашение, сделала партия власти. Ответственность за поражение будет совместной. Янукович сказал правильную вещь, когда отвечал Кличко на вопрос о ЕС: ответственность будет взаимная, потому что пострадает Украина. От этого будет сильное похмелье, потому что движение было в одну сторону, а результат другой.
Непідписання стане перемогою Путіна, − Михайло Погребинський, директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології. Я, как евроскептик, ставил бы вопрос так – не кто виноват будет в случае неподписания, а чей это будет успех. Я думаю, что это будет успех Путина, и отчасти тех людей, которые не потеряют работу, не потеряют проекты российские. Я почти на 100% уверен, что ассоциация будет подписана.
Незважаючи на те, що відповіді на головні українські питання надходять найрізноманітніші, логіку жодної з них заперечити не можна, а найточніший варіант покаже лише час. Щоправда, тоді Україна розмірковуватиме вже над іншими запитаннями.
Підготували Артем Черничко та Наталія Коляда