"Не було відчуття, що ми - в лікарні. Навіть дітям у важкому стані подобалось".
Українець Роман Герус згадує досвід, який почався з ядерної катастрофи.
26 квітня 1986 року на Чорнобильскій АЕС стався вибух - історію найбільшої в світі техногенної катастрофи розповідає і популярний серіал "Чорнобиль".
Кубинські лікарі допомагали постраждалим від аварії на Чорнобильській АЕС більше 20-ти років: з 1990 по 2011 рік.
Гуманітарну програму фінансувало міністерство охорони здоров'я Куби.
Роман Герус був одним з 23 тисяч дітей, яких на Острові свободи зустріли з відкритим серцем.
У травні Куба та Україна оголосили про намір відновити партнерство, хоч і в менших масштабах.
"Я тричі їздив на Кубу, - розповідає Роман Герус. - Коли мені було дванадцять, я провів там шість місяців. Ще три місяці, коли виповнилося 14. Останній візит тривав лише 45 днів. Мені тоді було 15".
"Кожного разу все було по-іншому, але всі поїздки залишили чудові спогади. Я хотів би повернутися на Кубу, щоб показати острів своїй родині", - ділиться враженнями пан Герус.
Чоловік згадує чарівні краєвиди тих місць, де він лікував хворобу шкіри, викликану радіацією.
27-річний Роман народився вже після аварії, але його родина жила недалеко від атомної станції.
"Мені було 10 чи 11 років, коли лікарі виявили на моїй шкірі білі плями. Це було вітиліго. Ми намагалися лікуватися в Україні, але лікарі сказали, що мені потрібні дуже дорогі ліки, й вони не могли гарантувати, що зможуть мені допомогти", - згадує він.
"Тоді хтось розповів моїй мамі про кубинську гуманітарну програму. Вона спочатку не повірила, тому що їй сказали, що це безкоштовно".
"Ми чекали півроку. Раптом нам подзвонили і сказали, що я їду за два тижні. Батьки хвилювалися: Куба далеко, а я ще малий. Але ми вирішили спробувати".
Роман Герус прибув до Тарари, невеликого курортного міста за 30 км на схід від Гавани.
Тут колись відпочивали заможні кубинці, а після революції 1959 року Тарара стала центром для декількох дитячих та молодіжних таборів
Гуманітарна програма "Діти Чорнобиля" діяла з березня 1990-го по листопад 2011 року.
За даними кубинського уряду, 26 тисяч людей отримали допомогу, 84% з них - діти. Пацієнти приїздили переважно з України, Росії та Білорусі.
Програму не закрили навіть через серйозні труднощі, з якими зіткнулася Куба після розпаду СРСР, - головного союзника Острова свободи.
Комплекс "Тарара" містив будинки для дітей і дорослих, які їх супроводжували, дві лікарні і клініку, а також школи, парки і театр.
До моря - 15 хвилин.
Діагнози у пацієнтів були різні: від раку і церебрального паралічу до захворювань органів травлення та психічних розладів.
Лікарі Хуліо Медіна і Омар Гарсія керували програмою. Дітей розділили на чотири групи:
Українка Христина Костенецька належала до четвертої групи і брала участь у програмі, коли їй було 12 і 13 років.
"Я лікувалася на Кубі у 1991 і 1992 роках, - розповіла вона ВВС. - В обох випадках залишалася на 40 днів. Стільки часу потребує організм людини, щоб відновитися після незначного радіаційного опромінення".
Пані Костенецька пояснила, що в Тарарі є дві зони: перша - для дітей з серйозними хворобами, друга - для дітей з менш серйозними діагнозами, але які перебували в околицях Чорнобиля.
"Нас розмістили в невеликих будиночках, в кожному по 15 дітей. Якогось конкретного лікування не було, але перевірили зір і відвезли до стоматолога", - розповідає вона.
Жінка згадує "неймовірне море, захід сонця і морозиво".
Але були діти з дуже серйозними проблемами.
"Деякі страждали на вітиліго, мусили уникати сонця і носити одяг із довгими рукавами. Але цілющий клімат Куби творив дива - лікував одних і прискорював відновлення інших".
Роман Герус був одним з цих дітей.
"Після моєї другої поїздки всі білі плями зникли. Я приймав ліки, але найкращим лікуванням було сонце, - вважає він. - Ми багато плавали. Поїздка на пляж була частиною лікування. Ми завжди з радістю туди їхали".
Проте навколо відбору дітей виникали певні суперечки і розбіжності.
Аварія на ЧАЕС сталася на тлі глибокої кризи в Україні. Родини не могли купити своїм дітям навіть квитки на літак до місць, де вони могли одужати від наслідків радіоактивного опромінення.
Коли уряд Куби оголосив цю гуманітарну програму, люди думали, що зможуть відправити туди своїх дітей.
Однак, було не дуже зрозуміло, яким саме чином проходив відбір. Багато дітей не були з родин із скромним достатком.
Попри це, в Україні та в інших колишніх радянських республіках програму сприймають позитивно, а точних доказів корупції немає.
"Я розумів, що кубинці самі опинилися у важкій ситуації. Країна жила бідно, але всі - від працівників кухні до лікарів - ставилися до нас дуже привітно", - згадує Роман Герус.