Грудень-2013 із Майданом у центрі столиці, виборами на проблемних округах, перестановками у владі зібрав стільки публічних скарг на порушення прав та українських законів, скільки не лунало протягом усього року. Про те, хто та як виходив за межі закону; як простому українцю потрібно захищати свої права та чи залишився «Майдан» майданчиком для висловлення громадянами своєї позиції, ІА RegioNews вирішило розпитати у правозахисника, громадського діяча, Голови Фундації молодих лідерів України Романа Хорольського.
Як представник громадської ради при КМДА, як Ви можете прокоментувати відставку Олександра Попова? Наскільки обґрунтованим є таке рішення? За які саме дії у нинішній ситуації столична влада несе відповідальність?
14 грудня 2013 року відповідно до Указу Президента України № 684/2013 О. Попов був відсторонений від своєї займаної посади у відповідності до частини третьої статті 154 Кримінального процесуального кодексу України, яка власне передбачає, що гарант Конституції України за клопотанням прокурора на час слідства може відсторонити особу, яку він раніше призначав. Це означає, що таке рішення обґрунтоване. На сьогодні за інформацією Генерального прокурора України Попов підозрюється за вчинення злочину передбачене статтею 365 Кримінального кодексу України – перевищення влади або службових повноважень. Чи дійде діло до обвинувачення та засудження ми зможемо побачити тільки по завершенню слідства. На разі важко точно прогнозувати, що реально може бути. Тому пропоную для ґрунтовних висновків дочекатися закінчення досудового слідства.
Чи є наразі ймовірні кандидатури наступника Олександра Попова – як з боку влади, так і з боку опозиції, і в який спосіб його мають право призначити?
Щодо можливих кандидатур, то важко прогнозувати. На сьогодні в.о. Голови КМДА О. Голубченко (за посадою перший заступник Голови). Публічно ані влада, ані опозиція на сьогодні не називає прізвищ можливих наступників. Впевнений, що до завершення слідства по справі, де підозрюється О.Попов прізвища ймовірних кандидатур озвучуватись не будуть.
Як юрист, що Ви можете сказати про дії влади, опозиції та мітингувальників? Чи виходить кожна з цих груп за межі правового поля і наскільки? Яких дій та заходів це стосується, якщо говорити окремо про кожну з трьох груп?
Питання багатогранне, а тому потрібно розділити все це на три групи.
Перша – влада. Очевидно, що перевищення повноважень з боку силовиків, яке відбувалося, це без заперечення порушення закону, а вони – це представники влади. Не забуваємо й про три прізвища, які зараз фігурують в кримінальному провадженні по факту перевищення влади: Сівкович, Попов, Коряк.
Друга – опозиція. Дії опозиції не можна назвати злочинними, проте не може не дивувати, що не рідко вони підбурювали мітингувальників на порушення закону, хоча вони так не вважають і намагаються відхрещуватися від цього. А це і захоплення державних будівель, і заклики до перевороту в державі, і захоплення влади тощо. Відразу зауважу, що я не є прихильником та захисником влади, але й такі дії опозиції особисто я не підтримую та засуджую, тому що все має бути в правовому полі. Останнє стосується як влади так і опозиції з мітингувальниками.
Третя – самі мітингувальники. Вони найменше порушували закон. Єдине, що можу зауважити – це все ж поодинокі напади на правоохоронців. Було заявлено, що це були провокатори, проте вони були в натовпі і все ж були учасниками мітингів. І ще би я виділив вже не порушення законодавства, а скоріше незручність для киян та жителів столиці. Це куріння тютюнових виробів і дим від багаття в центральні частині міста. Куріння, особливо пасивне (вдихання диму від сигарет), набагато шкідливіше за саме куріння. А от запах диму від багаття розповсюджений не тільки вже на майдані та на Хрещатику, а навіть в метро. Особливо в час пік в метро не можливо дихати нормально. Додам, що дим та запах від мітингувальнків не тільки з майдану, а й з антимайдану. Враження, що весь центр міста та метро – суцільний пікнік на природі (відчуття від запаху) і на сьогодні, коли активна фаза протестів стихла, вже є незручністю та фактором роздратування киян та жителів міста, які кожного дня з цим зіштовхуються.
Все має бути у правовому полі, і це стосується як влади, так і опозиції з мітингувальниками
Як Ви можете прокоментувати вибори, що минули?
Я так розумію, що мова йде про довибори в п’яти округах. Тут все коротко і ясно. Влада має бути задоволена, бо її представники, принаймні ті хто потенційно увійдуть до фракції правлячої партії, чи будуть їх підтримувати, отримали перемогу на чотирьох із п’яти округів. А от опозиція має задуматись всерйоз чому їх кандидати не отримали перемогу. Говорять про масштабні фальсифікації, проте запитання до опозиції: чому нічого не робили щоб цього не відбулося, чому не було такої підтримки, яку неможливо фальсифікувати, чому не оскаржуєте результати в суді? Однією із причин цього є повне розуміння, що громада явно не готова була підтримати цих кандидатів. Якщо так буде і в 2015-му, то шансів у опозиції не буде. Але ще є час, щоб зробити висновки. Причому всім: владі, опозиції, народу.
Що на сьогодні являє собою Майдан, за Вашими спостереженнями? (З кого формується маса мітингувальників, які вимоги та лозунги вони проголошують, яка ідея там панує?) Яких трансформацій він зазнав і які перспективи розвитку в цього протесту?
На сьогодні майдан являє постійно діючий мітинг опозиційних партій. Дійсно на початку його створення та функціонування там були активні громадяни, журналісти, громадські діячі, студенти. Проте на сьогодні він трансформувався повністю у політичний мітинг. На сцені тільки політики та їх прихильники, вже не має простих громадських діячів. Щодо учасників, то це більшість приїжджі з західних областей країни. Киян там практично немає. Чому? Очевидно, що кияни обрали для себе роботу та в першу чергу забезпечення себе, своєї родини, близьких та рідних, бо за них цього опозиція не зробить. Хтось скаже що це не правда, але вдамося трохи до математики. В столиці зареєстровано більше трьох мільйонів, а проживає більше шести, але на майдані не було ані трьох, а тим більше шести.
Думаю, що всім буде цікаво ще трохи математики про народних депутатів та їх помічників. Що в свою чергу дасть повне уявлення про кількість мітингуючих.
Відповідно до 34 статті Закону України «Про статус народного депутата України» народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами. На сьогодні опозиційних депутатів у Верховній Раді України 168 (Батьківщина – 90, УДАР – 42, Свобода – 36). Це не рахуючи ще декількох позафракційних, які були на майдані: Порошенко, Ляшко, Доній, Кошулинський та ін. Тепер 168 множимо на 31 і отримуємо 5208. Потім додаємо центральний апарат партій, їх осередки по Україні і все ж хоч і не велику кількість, але їх прихильників. Окрім цього ще журналісти, які там виконують свою роботу, але все ж створюють певну кількість людей, яку політики приписують до активістів майдану. І отримуємо суму мітингувальників, яка була на майдані (правда не рахуючи декількох вихідних днів, а саме неділь). Математика проста, але така яка демонструє підрахунок кількості людей на майдані.
Повторюся, що на майдані були й ті прості люди, які вірили, що можуть таким шляхом все ж змінити життя на краще, змінити країні, але вони були до захоплення майдану опозиційними політиками. Після цього таких там залишилося дуже мало. Друзі, давайте не забувати слова Отто Бісмарка: «Революцію готують генії, роблять романтики, а плодами користуються – негідники».
Давайте не забувати слова Отто Бісмарка: «Революцію готують генії, роблять романтики, а користуються її плодами – негідники»
У чому на сьогодні, на Вашу думку, проблема у комунікації між владою та громадськістю? Адже очевидно, що громадська думка в Україні ще мало на що здатна впливати. І наскільки зрілою взагалі можна назвати цю громадську думку?
На сьогодні комунікація взагалі практично відсутня. Більшість із представників влади, причому всіх рівнів, сховалися від громади за охороною в своїх кабінетах. Вони не знають чим живе громада, що її турбує, чого вони хочуть, які у них проблеми. Більше того, чиновники думають що в людей все добре й їх мало що турбує. Я вже мовчу про проблеми. Чому так? Відповідь проста: чиновники, представники влади на все дивляться тільки з вікна свого власного кабінету і читають звіти, які їм готують підлеглі. Останні не зацікавлені подавати не радісну картину, це факт. Громадська думка не вивчається практично взагалі, а саме сумне це те, що не враховується. Хоча 5 стаття Конституції України вказує, що єдиним джерелом влади в Україні є народ. Виникає логічне запитання: а чи на практиці це так і чому принцип влади «служіння народу» не виконується? На сьогодні чіткої відповіді не маємо, але проблема реальна і гостра. Але наостанок зауважу, що не тільки влада не чує народ, опозиція також це успішно робить. Коли вони востаннє запитували людей їх думку та бажання? Особисто я не пам’ятаю. Проте вони успішно використовують громадян у своїх політичних цілях та спробі приходу до влади. Картина сумна, але, друзі, нам по силам її намалювати яскравішу та веселішу. Рецепт простий: більше думайте, аналізуйте, співставляйте, робіть висновки.
На сьогодні комунікація між владою та громадськістю практично відсутня
До яких заходів краще вдаватися українцям для захисту своїх прав, замість організації стихійних мітингів?
Як адвокат, правозахисник та громадський діяч, можу з впевненістю сказати, що окрім стихійних мітингів, наполегливо рекомендую кожному з громадян все ж переходити в правову площину відстоювання своїх прав та законних інтересів. Це і написання листів різного роду, скарг, подання позовів і таке інше. Хоча з сумом констатую, що це досить тривалий і нелегкий шлях. Приведу декілька прикладів цього. Всім в столиці відома проблема хаотичного розміщення та незаконного встановлення малих архітектурних форм (в народі кіоск/ларьок). Ну от якщо кожного дня міській чи районній владі будуть приходити не одиниці, а десятки тисяч скарг на таке розміщення, то у влади не буде іншого вибору як реально працювати і зносити ці МАФи. Бо одне діло написати декілька відписок, а інше відповідати дурницю на десятки тисяч листів.
Приведу інший приклад по цій же ситуації. Звернулися з даного питання, а вас проігнорували. Не полінуйтеся написати скаргу вищестоящому керівництву та прокуратуру. Після цього ще відбудеться на вас реакція і частина чиновників вже зреагує на вашу проблему. Якщо і далі буде ігнорування то вищестоящому прокурору і вимагайте вже кримінального покарання щодо бездіяльності. Шлях важкий, але якщо десятки та сотні тисяч жителів країни будуть це робити, то випрацюється така система, що простіше буде вирішити вашу проблему чим відмовляти та не реагувати на неї. І з часом у представників влади, не важливо якої, просто вже буде звичкою робити добрі справи для своїх громадян. Щоправда під пильним громадським оком та контролем. Без цього ніяк. Ми можемо довго мітингувати, а можемо створити умови при яких влада буде працювати на людей.
Хтось може сказати, що це нереально. Тоді приведу приклад з власного досвіду. В середині 2012 року уряд створив кишеньковий консультативно-дорадчий орган – Молодіжну раду при Кабінеті Міністрів України. Для чого це потрібно було: для погодження з представниками молоді та молодіжних організацій будь-яких питань. Звісно ж погодження було би таке яке потрібно КМУ. Це би маніпулювало думкую молоді та все би вирішувалося за них самих. Представники молодіжних організацій та молодь критично висловлювалися про створення такого органу, говорили багато та навіть збиралися мітингувати. Проте так все на словах і залишилося. Політики, в першу чергу опозиційні, мовчали взагалі, їм мабуть байдужі такі питання, або вони вже жили виборами, які відбувалися в жовтні того ж року. Я, як Голова Фундації молодих лідерів України, подав позов до суду щодо визнання такого органу незаконним та його розпуску. Відповідачами були Кабінет Міністрів України, Міністерство освіти й науки, молоді та спорту (назва була така на той час), Прем’єр-міністр М. Азаров, міністра Д. Табачник. Особисто мені говорили, що я самогубець, що нічого з цього не вийде, це пусте витрачання часу тощо. Але завдяки клопіткій та не легкій роботі мені вдалося заблокувати роботу незаконно створеного кишенькового органу, який не зміг висловлювати спотворену думку всієї молоді і вирішувати за неї. От друзі і судіть самі що краще мітингувати, чи йти шляхом, яким я пропоную. В Україні мудрий народ і я твердо вірю, що ми разом зможемо збудувати заможну, сильну, славетну країну, якою кожен з нас буде пишатися!
Підготувала Наталія Коляда