Депутати приймають закони на один день для вирішення конкретних міжкланових інтересів, − Валерій Євдокимов
Цієї осені український парламент під прискіпливим оком єврокомісарів запрацював як ніколи жваво та майже злагоджено. Однак окрім «інтеграційних законів», ухвалення яких Європа чекає до середини листопада, депутати щодня видають на-гора численні, іноді досить несподівані, ініціативи. Про особливості законотворчого процесу та правову систему в Україні ІА RegioNews поспілкувалося з Валерієм Євдокимовим, головою Союзу юристів України.
Як Ви оцінюєте нинішню законотворчу діяльність Уряду і Верховної Ради України?
У нас законотворчий процес відбувається по-нашому, по-українськи, тобто нецивілізовано. Не встигла людина стати народним депутатом, уже подає проект закону. Безумовно, депутат має брати участь у законотворенні, і є в парламенті люди юридично грамотні, котрі самі здатні такий проект підготувати. Але більшість законодавчих ініціатив походить від, вибачаюсь, дилетантів, які дбають не про якісний бік законотворення, а насамперед про самопіар. Замість доручити розробку законопроекту фахівцю, такий законотворець нашвидкуруч щось вигадує і виносить свою, з дозволу сказати, правову продукцію на розгляд парламенту. Але ж закон має діяти в просторі та у часі, згідно теорії держави та права, узгоджено з іншими законами, ситуацією в країні, навіть з менталітетом українського народу. І що також дуже важливо – закон повинен мати достатнє фінансове забезпечення. Інакше він буде мертвонародженим і ніхто його не дотримуватиметься.
Натомість ми маємо те, що маємо – законодавчий хаос. Сирі, недосконалі проекти перетворюються на такі ж закони за принципом взаємовигідних корупційних домовленостей між окремими фракціями. Такі собі закони на один день заради вирішення конкретних міжкланових інтересів. Назавтра такий закон уже нікому не потрібен. Жодного права, суцільна політика. І такі «законотворці», піклуючись виключно про власні інтереси, завдають величезної шкоди не лише українському парламентаризму, компрометуючи його в очах суспільства, а й самій державі.
На мій погляд, вже давно прийшов час докорінного реформування діяльності інституту законодавства Верховної ради України. Всі пропозиції суб’єктів подання проектів законів повинні проходити ретельну експертизу законопроектів, і тільки при наявності відповідного висновку групи вчених розглядатись в профільних комітетах, після чого – в пленарному засіданні.
У чому конфлікт між українською судовою системою та ЄСПЛ (Європейський суд з прав людини. - Ред.)?
Ратифікувавши Конвенцію про захист прав людини та основних свобод, Україна визнала положення цього міжнародного договору частиною національного законодавства і, разом з цим, взяла на себе зобов’язання виконувати рішення Європейського суду з прав людини у кожній справі, стороною якої вона є.
Обов’язковість виконання рішень Європейського суду з прав людини передбачається ст. 46 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
За рішенням Європейського суду не видається виконавчий лист, особа не зобов’язана самостійно пред’являти рішення до виконання або будь-яким чином стимулювати таке виконання. Держава зобов’язана сама виконати рішення Суду на користь особи.
Проте, щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні існують певні проблемні питання.
Необхідно відмітити, що голова Комітету Верховної Ради з питань верховенства права і правосуддя Сергій Ківалов запропонував змінити механізм статистики ЄСПЛ на Комітеті ПАРЄ з юридичних питань та прав людини, що проходив у Страсбурзі в рамках чергової сесії Парламентської Асамблеї. Ківалов С. запропонував, що фіксуючи кількість справ, які надійшли і були розглянуті у Страсбурзі, необхідно рахувати не абсолютні цифри, а відсоткове співвідношення справ із якоїсь країни і кількість населення в цій країні. Я повністю підтримую його думку.
Впровадження нового Кримінально-процесуального кодексу не дало обіцяного збільшення кількості виправдувальних вироків, як прогнозували розробники та представники влади, до 15-30%, а залишилося майже на тому ж рівні (у І півріччі 2013 року виправдано 372 особи - 2% від 19 тис. 250 вироків). Чому прокурори та судді бояться виправдувальних вироків? Коли слід очікувати якихось змін у цій сумній статистиці?
Кримінальний процесуальний кодекс України діє в Україні не так давно, щоб робити або прогнозувати якісь висновки щодо його застосування. Ще зарано аналізувати та проводити статистику щодо кількості виправдувальних вироків в Україні.
Крім того, новий КПК передбачає можливість домовитися та примиритися. Тобто обвинувачений та потерпілий можуть укласти договір примирення. Це мирова угода, яка передбачає відшкодування збитків або домовленість про зменшення строку позбавлення волі в обмін на визнання провини.
В Україні – зважаючи на корупційну складову – мирові угоди передбачені тільки щодо найлегших кримінальних справ. Це злочини невеликої і середньої тяжкості, які передбачають як покарання позбавлення волі не більше ніж на 5 років.
«Законотворчий процес відбувається по-нашому, по-українськи, тобто нецивілізовано»
Чим, на Вашу думку, завершаться суперечки навколо вибіркового правосуддя в Україні? Чи погоджуєтеся Ви з його фактом?
Я вважаю, що проблем із вибірковим правосуддям в Україні існувати не повинно. При розгляді будь-яких справ мають бути відсутніми політичні мотиви, оскільки це суперечить Конституції України та усім нормам чинного законодавства України.
Після внесення змін до Конституції України і до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» буде посилено відповідальність суддів за прийняття рішень в судах всіх рівнів і юрисдикцій. Головним спостерігачем і контролером цього процесу є Вища рада юстиції України. Я сподіваюсь, що цей конституційний орган взмозі виконати свої повноваження і забезпечити доступ до правосуддя всіх без виключення громадян України.
Наскільки довершеною є правова система в Україні? Які зміни здаються Вам доцільними?
В цілому правова система передбачена змінами до Конституції України є повністю прийнятною в системі діяльності державних органів України. Треба лише намагання виконувати закони усіма без виключення громадянами України і чітко дотримуватися виконання принципу верховенства права.
Які плюси та мінуси Ви бачите у функціонуванні суду присяжних в Україні?
Право на суд присяжних — це одна з фундаментальних конституційних гарантій захисту прав особи, що обвинувачується у скоєнні злочину. Через цей інститут реалізуються принципи безпосередньої участі народу у здійсненні правосуддя, незалежності суду та безсторонності суддів у винесенні вироку. Значення цього виду здійснення правосуддя надзвичайно актуальне для країн, де судові системи відчувають вплив політичних інституцій. Як відомо, Україна належить саме до таких країн.
Як СЮУ бореться із корупцією у системі правосуддя України, особливо у судах та прокуратурах?
СЮУ є громадською організацією, головною метою якої є сприяння юристам України в задоволенні і захисті своїх професійних та соціальних інтересів, розвитку їх громадської активності, участі в розробці і реалізації державної правової політики.
Фактично, Союз юристів України не має повноважень на діяльність, яка націлена на боротьбу із корупцією.
Проте, у рамках участі членів Союзу юристів України в громадських радах при органах державної влади, члени Союзу проводять громадську експертизу та громадську антикорупційну експертизу проектів нормативно-правових актів, здійснює громадський контроль за дотриманням норм нормативно-правових актів, спрямованих на запобігання та протидію корупції. На сьогодні, два заступники Голови Союзу юристів України є Головами Громадської ради при МВС України та Громадської ради при Державній реєстраційній службі України, які створені на підставі постанови Кабінету Міністрів України №996 від 3 листопада 2010 року.
Взагалі корупція – явище відоме, вона має місце в багатьох країнах світу. У кожної країни свої методи боротьби по подоланню корупції. Кому вигідна можливість існування корупції? Звісно представникам органів державної влади усіх рівнів. Існує два головних напрямки подолання корупції. Перший: внесення змін до Конституції і базового законодавства щодо діяльності судових і правоохоронних органів, виключаючи можливість обрання до складу Вищої ради юстиції і Конституційного суду України представників влади. Призначення суддів і Генерального прокурора на посади і звільнення їх з посад є виключною прерогативою Вищої ради юстиції. Другий: треба посилити норми закону за обман виборців і за невиконання обранцем своїх зобов’язань перед народом України. Судова система повинна забезпечити виконання цих норм. А поки що ми бачимо і чуємо лозунги народних депутатів, які обманюють народ і дотепер і відкрито знущаються над довірою громадян України.
Яким чином Союз юристів України бере участь у державних процесах?
З 2012 року я є членом спеціального допоміжного органу – Конституційної Асамблеї, яка створена з метою напрацювання пропозицій щодо змін до Конституції України на основі узагальнення практики реалізації Основного Закону України, з урахуванням досягнень та тенденцій розвитку сучасного конституціоналізму, забезпечення залучення в установленому порядку до такої роботи провідних учених, представників громадянського суспільства і різних політичних сил, міжнародних експертів Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанська Комісія), експертів інших міжнародних установ та організацій.
Крім того, я, як Голова Союзу юристів України, був членом Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права.
Як громадська організація, ми не можемо бути суб’єктом законодавчої ініціативи, одначе членами нашого Союзу є не лише деякі депутати, а й відомі працівники юстиції, Секретаріату Президента, Кабінету міністрів України, багато представників суддівського корпусу, науковців. Ми постійно зустрічаємося, виробляємо спільні плани поліпшення законотворчості, проводимо конференції, симпозіуми не лише в Україні, а й за її межами на рівні світових інституцій, залучаючи до вирішення цієї проблеми міжнародну правову думку. Авторитет нашого Союзу залишається достатньо високим, тому ми сподіваємося на позитивні результати такої роботи.
Чи можна сказати, що юрист може працювати на території лише тієї країни, в якій він здобував професію, оскільки є жорстка прив’язка до законодавства? Чи передбачені якісь документи, які дають право на практику за кордоном?
Законодавство інших держав щодо можливості здійснювати практику на території іноземної держави, я не вивчав, проте знайомий із досвідом України.
Наразі, у зв’язку із прийняттям нового Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року в Україні відбуваються суттєві зміни щодо діяльності адвокатури. Зокрема, створено Національну асоціацію адвокатів України, яка є всеукраїнською недержавною некомерційною неприбутковою професійною організацією, яка об’єднує всіх адвокатів України з метою забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування, створена на засадах професійної належності для сприяння розвитку та зміцнення інституту адвокатури в Україні, підвищення рівня правової допомоги, що надається адвокатами, ролі та авторитету адвокатури в суспільстві, захисту прав і законних інтересів членів НААУ.
У відповідності до норм Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат іноземної держави здійснює адвокатську діяльність на території України відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Так, Радою адвокатів України, прийнято Положення про перелік документів та порядок включення адвоката іноземної держави до Єдиного реєстру адвокатів України. Тобто, фактично Україна є першою країною СНД, яка відкриває шлях щодо практичної діяльності в Україні адвокатам іноземної держави.
Які особливості процесу внесення змін в українське законодавство, в документи, якими регулюється діяльність підприємств на території України, у світлі перспективи асоціації з ЄС. Наскільки це тривалий процес, які складнощі є у ньому, які проблеми несе перехідний період?
Започаткування будь-якого бізнесу складається з необхідності вчинення певних кроків, а також витрат часу та коштів. На сьогодні існує багато причин щодо внесення змін в законодавство України, яким регулюється діяльність підприємств на території України. І це не лише необхідність спрощення процедур започаткування бізнесу та покращення позицій України в міжнародних рейтингах, а й вимога часу.
Окремо слід відзначити вже давно назрілу потребу у перегляді застарілих підходів до процедур започаткування та ведення бізнесу в Україні, що тягне за собою внесення відповідних змін до законодавства України.
Україна має перейти до більш простої, більш швидкої та менш витратної процедури створення нових суб'єктів господарювання. Нам необхідно покращити позиції України в міжнародних рейтингах щодо інвестиційної привабливості економіки та легкості ведення бізнесу в нашій державі. Шляхами досягнення цієї мети є внесення відповідних змін до чинних законодавчих актів України. Тому, жодних проблем складності внесення змін у законодавство не існує, крайня необхідність цього процесу назріла, треба бажання і політична воля суб’єктів законодавства і влади.
Підготували Наталія Коляда та Артем Черничко
