13.12.2019, П'ятниця, 22:44

USD 23.3000

RUB 0.3670

EUR 26.0000

Київ

+17°
C

Новини »

Повідомлення про помилку

Notice: Undefined offset: 0 в main_preprocess_views_view_fields() (рядок 174 із /var/www/html/regionews.ua/web/sites/all/themes/main/template.php).

Регіональні новини »

Відео »

Фотоподія »

Як українським аграрним компаніям захопити і нагодувати світ

19 листопада 2019

Поки природні ресурси вичерпуються, населення планети невпинно росте. До кінця 2050 року нас буде близько 9,7 млрд, а ще за 50 років – більш як 11 млрд. Постає амбіційне запитання: як Україні стати головним годувальником планети?

Пустіть за поріг

Основна тема, над якою наразі розмірковують аграрії – це тема землі. А все тому, що сьогодні великі агрохолдинги зіткнулися з проблемою подолання порога продуктивності: скільки б грошей вони не вкладали в землю (добрива, хімікати, насіння), урожайність росте лише до певного моменту, а потім настає стадія так званого «плато». У випадку України ця ситуація погіршується також через здирницьке ставлення до земель у минулому. В цьому плані невеликі фермерства завжди були більш зрілими: вони не виснажували ґрунти, думаючи категоріями сезону, а дбали про землю, щоб залишити її онукам і правнукам.

Що ж, доводиться визнати, що які б класні чорноземи у нас не були, дбати про них усе ж потрібно. Дбати і пізнавати. Наразі вже почали створювати карти полів, аналізувати стан ґрунту: наскільки він пухкий, який вміст корисних речовин, яка флора. Ці дані поки що є фрагментарними, їх мало, вони не враховуються системно. По суті, тільки агроном знає на смак і колір ту ділянку землі, яку він обробляє.

Точне землеробство – це прекрасно, дрони і знімки із супутників – просто must have. Проте проблема підвищення продуктивності агровиробництва є системним питанням. І підходити до нього треба через комплексне планування та контроль, через оптимізацію та цифровізацію бізнес-процесів – тобто з концепцією intelligent enterprise (розумного підприємництва).

Отже, що нам потрібно змінити, щоб показати всьому світу блиск пшеничного колоса чи протеїнову силу яйця?

Село і люди

Цифровізація цифровізацією, але починається все не з цього. Розрахувати кількість добрив чи нагодувати худобу може й автоматика, але біля керма повинна стояти людина. І чим складнішим є алгоритм керування підприємством, тим якіснішим має бути трудовий ресурс, що нею управляє.

З відкриттям кордонів аграрії безпосередньо зіткнулися з проблемою нестачі інтелектуального фонду – кваліфіковані кадри почали виїжджати за кордон. Питання «чим заманити фахівців у село?» було завжди, але наразі воно стоїть ще гостріше. Наші агрокомпанії конкурують за мізки – і не тільки фінансово, але й через умови праці, технології, налагоджені процеси. Інші країни це вже переросли, тому в той час як наші фахівці виїжджають до Болгарії та Польщі (і не завжди легально), місцеві аграрії вже давно працюють на полях Англії та Німеччини.

На наших же полях залишаються лише ті, хто задіяний у ручній праці. Отже, маємо таку статистику: в Америці тільки 2% населення працюють в агровиробництві – і вони повністю забезпечують внутрішні потреби, ще й експортують, а в Україні їх 17,5% лише за офіційними даними. Водночас тільки кожний сьомий із працівників вітчизняної агросфери має повну вищу освіту.

Причини слід шукати в різних підходах. У розвинутих країнах витрати на підготовку кваліфікованого працівника у два з половиною рази більші, ніж на матеріальне оснащення одного робочого місця. У нас працівник зазвичай розцінюється не як джерело унікальних компетенцій і конкурентних переваг, а як один із факторів виробництва, який збільшується пропорційно до зміни площ сільськогосподарських угідь і залученої техніки. Отже, разом з покращенням умов роботи в сільському господарстві слід переглянути й саму суть трудового ресурсу.

Паспорт для Мілки

Тоді як ще не всі наші кадри працюють легально, корови Швейцарії мають не тільки власні паспорти, а й детально прослідкований родовід. Це також стосується продуктів харчування рослинного походження – чи не кожний колосок має свій паспорт та інформацію з приводу того, на якому полі, яким фермером і яким способом його вирощено. Всі дані збираються з пристроїв технологією інтернета речей (IoT).

Одним з перших кроків до українського traceability (простежування) стала стаття 22 Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів». Згідно з нею, кожен оператор ринку має визначити, які партії сировини та від якого виробника він отримав і кому ці партії готової продукції відправив. На наших полицях уже можна зустріти товари з простежуванням.

Наприклад, є проект фермерських овочів і фруктів «Ферма». Продукція містить маркування з інформацією про конкретного фермера, його адресу, дату та час фасування. (пруф) «Це й не дивно,– вважає Ольга Трофімцева, заступник міністра АПП України з євроінтеграції. – Виробники органічної продукції здебільшого орієнтовані на експорт, тому мають відповідати міжнародним нормам».

Що це дає самому підприємству? Можливість підвищити маржу та розширити ринок збуту – без такої прозорості ви просто не зможете показати весь ланцюжок поставок і отримати необхідний сертифікат. Також існує конкуренція між супермаркетами за ексклюзив, отже, компанія стає більш конкурентоспроможною в сегменті B2B. Для кінцевого покупця це гарантує впевненість у якості й безпеці, що є додатковою перевагою. А ще виробник може швидко відстежити та відкликати окремі партії, якщо вони викликають сумніви, і зберегти свою репутацію.

Кому могильник, а кому біогаз

Екологічність – це вже не просто данина світовій моді, а необхідна умова для сталого розвитку виробництва, так званого sustainability. В агророзрізі це означає зниження та переробку викидів, застосування енергозберігаючих технологій та управління екологічними ризиками.

Сьогодні вже застосовуються технології очищення води бактеріями, виготовлення біопалива із соняшникового лушпиння, отримання енергії завдяки сонячним панелям на дахах, очищення викидів сосновою щепою, видобуток біогазу з курячого посліду. І це не якісь далекі європейські агрохолдинги, а вітчизняний МХП. (пруф). На жаль, у своїй ментальній зрілості він у меншості, тому з новин ми частіше дізнаємося не про нові «зелені» розробки для агропромисловості, а про локальні екологічні катастрофи, як от могильники курчат чи отруєння бджіл китайськими хімікатами. І такі моменти, подібно пазлам, складають негативну екологічну картину в Україні в цілому.

У цивілізованих країнах такі інциденти взагалі неприпустимі, оскільки існує чіткий контроль усіх процесів та етапів виробництва, перевіряються походження сировини та добрив, репутація постачальників – і над усім цим панує жорсткий контроль з боку держави. Натомість у нас законодавство є значно ліберальнішим, а контролюючих органів менше.

У цілому вітчизняні аграрії не стільки замислюються над екологічними ризиками, скільки борються з їх наслідками. Проте випадковостями потрібно керувати, а ризики – оцінювати. І для цього, в тому числі, потрібні цифрові системи. Наприклад, сучасні ERP мають власний модуль охорони навколишнього середовища і безпеки праці: норми, протоколи, управління викидами, керування інцидентами і доступами до небезпечних хімічних об’єктів.

Гра у FMCG: переможець забирає все

З кожним роком межі між виробниками і кінцевими споживачами стоншуються. Навіть сільгоспвиробник намагається налагодити прямий зв’язок зі своїм споживачем. Фокус зсувається з переробки первинної сировини на розвиток власних торгових марок.

Це новий тренд по всьому світу. Адже споживач хоче бачити звідки він/вона отримує продукт. В якому регіоні і за яких умов він був вирощенний і переробленний. Як саме проводилась обробка і підготовка. Реалізація цього можлива лише за наявності обліку і контролю на кожному етапі – від поля до столу.

Така ситуація вимагає стратегічних поглядів та інвестицій, але шкурка варта вичинки, адже маржа тут більша. А ще це глобальна конкуренція, жорсткі сертифікації та боротьба маркетингових капіталів. Щоб і нашим аграріям успішно потрапити на це свято прибутку, важливо мати технологічні та інтегровані інформаційні рішення, які зможуть забезпечити якісний клієнтський досвід.

Цифрове фермерство

На нашому ринку існує стереотип, що вся ця новомодна автоматизація є доречною лише для великих компаній, а для малих і середніх вона є неважливою або непідсильною. Мовляв, краще купити новий трактор, ніж вкладатись у програмне забезпечення, та ще й витрачатися на його запровадження та навчання персоналу. Проте в оцінці переваг цифровізації більшу роль відіграє не стільки розмір бізнесу, скільки ментальна зрілість.

Наприклад, середній клієнт постачальника цифрових бізнес-систем SAP у Німеччині – це невелика компанія з банком землі у 100 га та з оборотом 10 млн євро на рік. В Україні ERP від SAP упроваджують агробізнеси з оборотом від 50 млн євро, і це зрілі компанії зі сформованим парком основних засобів. Вони вже розуміють, що зростання забезпечується не через злиття і поглинання, політичні ігри або дотації від уряду, а через підвищення ефективності бізнес-процесів, – але це всього близько 10% усіх агропідприємств.

У Європі більшість агрокомпаній розуміють, що логістика, виробничі операції, ефективне використання парку техніки і своїх земель – це основа зростання. Отже, оптимізація через автоматизацію є життєво необхідним кроком.

Цифровізація чи забуття

Згідно з власною оцінкою SAP (виходячи з penetration rate на ліцензії й технології), Україна має нижчу адаптивність до IT-технологій в агросфері, ніж Латинська Америка та навіть Африка. За словами Рудольфа Гельфанда, керівник агро напрямку SAP Україна, одна з причин полягає в тому, що хоча IT – це драйвер ефективності в аграрних технологіях, проте щоб його використовувати на 100%, потрібен не рік і не два: необхідно створити банк своїх земель і техніки, нормативні довідники, каталоги, слід накопичити історію і почати цією історією користуватись у плануванні агровиробництва.

До повної цифровізації можна йти двома шляхами. Перший – поступово маленькими проєктами закривати великі процеси. Другий – повна цифрова трансформація підприємства та реінжиніринг бізнес-процесів. Обидва шляхи є умовно робочими, проте не факт, що в українського аграрія є час для повільної ходи, адже для реалізації амбіційних цілей зі світового продовольчого панування потрібно не тільки зробити український агросектор цифровим, але й наздогнати та перегнати зарубіжних конкурентів, які роками вже використовують переваги цифрових технологій

Олександр Мельников, віцепрезидент itelligence – компанії, що впроваджує цифрові системи SAP в Україні, – зазначив: «Досвід наших клієнтів в агросфері (серед них – Unilever, «Чумак», Delta Wilmar, LAN Ukraine та інші) показує, що повнофункціональну систему SAP S/4HANA цілком реально запустити за 3–6 місяців. Такі стислі строки можливі завдяки використанню гнучкої agile-методології SAP Activate і галузевого рішення it.agriculture».

Якщо просто йти, а не бігти до цифровізації агросектору вже зараз, наші господарства за кілька років стануть просто неконкурентоспроможними. Отже, або їх поглинуть ті, хто швидший і сильніший, або вони втратять контроль і роздрібняться на маленькі ферми – гнучкіші та швидші. Для великих агрохолдингів – це взагалі питання виживання. Нині лише одиниці вітчизняних агрокомпаній перейшли на інтегровані бізнес-системи, тому ще є можливість устрибнути в цей потяг і розділити успіх разом з лідерами ринку. В іншому випадку залишиться лише спостерігати, як це роблять інші, та відійти в забуття.

Джерело: "AgroNews"